Антикорупційні реформи в Україні: Між реальністю та амбіціями

Україна тривалий час утримується за межами топ-100 країн світу за даними "Індексу нагляду за навколишнім середовищем", який проводить Transparency International, наголошуючи на актуальності питань у сфері корупції. Давайте розглянемо, як внутрішні та зовнішні погляди визначають ефективність антикорупційних заходів

Важливо зауважити, що незважаючи на корисність міжнародних оцінок для розуміння загальної картини, внутрішня перспектива має вирішальне значення. Наскільки ефективними є декларовані антикорупційні реформи для України, і який шлях внутрішнього поліпшення?

Експерти підкреслюють необхідність оновлення Національної доповіді з реалізації антикорупційної політики, закликаючи до системного підходу на рівні держави. Це стало б не лише офіційною оцінкою, але й основою для єдиної стратегії боротьби з корупцією, яка враховує думки всіх зацікавлених сторін - аналітиків, громадськості та чиновників.

Незважаючи на довіру до президента Зеленського та його рішучість в боротьбі з корупцією, формування комплексної системи протидії залишається викликом. Незгода влади, неефективність антикорупційних органів та недостатня суспільна інформованість - основні бар'єри.

Крім того, інституційні проблеми, включаючи ослаблення прокуратури та тривалі реформи поліції, потребують негайної уваги. Прозорість і незалежність судової системи також залишаються ключовими факторами в боротьбі з корупцією.

Отже, необхідно переглянути стратегію, спираючись на аналітичні дослідження. Проте успіх буде залежати не лише від особистої волі лідера, але й від політичної підтримки усієї команди. Україні належить непростий, але важливий шлях до антикорупційного прогресу.

Проголошена в Україні антикорупційна політика досі не має відточених принципів втілення в життя. Україна досі не має стійкої інституційної системи протидії корупції. Прокуратура ослаблена внаслідок суперечливих реформ, непродуманої атестації кадрового складу, а також порушення концепції досудового розслідування. Бюро економічної безпеки тільки створено, і, ймовірно, його діяльність активізується до кінця року. Реформування національної поліції все ще далека від фінальної стадії. Діяльність НАБУ поки що назвати складною та ефективною, а робота ГБР ще не набрала необхідних обертів.

Окрім інституційного «хаосу», існують й інші причини, через які в нашій належній системі карають за корупційні злочини. У нас занадто велика кількість адвокатів, виправданих легальною та фактичною недоторканністю, а їхні «крісла» пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків.

Серйозною прогалиною закладено рівень державної просвітницької інформаційної кампанії щодо формування в суспільстві нульової толерантності до корупції.

Більшість антикорупційних реформ, запущених в Україні, не дотримуються видимих результатів через неможливість сучасної системи працювати незалежно, не викликаючи тиску з боку третіх осіб. Політично вмотивовані сили продовжують проводити суди в Україні, особливо на судові справи, наслідки корупції. В результаті ми маємо низьку прозорість у ланцюговій системі, а корупціонери залишаються безкарними.

Це далеко не повний «аудит» державної антикорупційної політики, який через весь комплекс чинників можна назвати недостатньо ефективним. Чи потрібна нова антикорупційна стратегія, яка спирається на якісні аналітичні дослідження? Однозначно потрібне. Окрім особистої волі президента Зеленського, Україні потрібна політична воля усієї провладної команди, бо саме її недолік є головним стримуючим чинником забезпечення антикорупційного прогресу.

Ігор Родінченко

Директор комітету по боротьбі з корупцією