Ця війна потребує більше рішучості й далекоглядності

Цілком зрозуміло, що відправною точкою перетину всіх зусиль з відбудови України стане так звана Координаційна платформа донорів (КПД). З відкритої інформації відомі дійові сторони цього процесу – представники G7, українського уряду та міжнародних фінансових інституцій (Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд та Світовий банк)

Першим кроком у цьому напрямку стала тогорічна конференція в Лугано під назвою Ukraine Recovery Conference (URC). Вона була добре розрекламована як ключова подія у формуванні планів щодо відбудови України. За її підсумками представили Національний план відновлення, який передбачав , що центральним координаційним органом стане Національна рада з відновлення під патронатом президента України Володимира Зеленського. Але ідея механізму координації дій, озвучена європейцями, переважній кількості учасників конференції видалася не дуже вдалою, а по суті ніякої іншої ініціативи від донорів щодо загальної платформи не було запропоновано. До того ж, між рядків на невизначеність результатів зустрічі вплинула неготовність міжнародних партнерів сприйняти оцінки збитків від війни, котрі запропонувала Україна.

Після Лугано відбулися ще кілька міжнародних форумів допомоги Україні: у Берліні, а пізніше в Парижі. Берлінську конференцію презентували як частину заходів німецького головування у G7, на якій канцлер Шольц заявив про «план Маршалла на 21 століття» як завдання поколінь, що потрібно розпочинати вже зараз. На заході у Парижі був акцент на допомогу у ліквідації наслідків російських обстрілів української енергетичної інфраструктури, в результаті навіть було залучено трохи більше мільярда євро.

Нещодавно відбулася друга конференція URC у Лондоні, де обговорювалося запрошення та пропозиції для широкого приватного сектору щодо інвестицій, а також безпекові гарантії. Важливо, що процес пішов, але поки програма відбудови переважно нагадує те, що відбувалося роками перед широкомасштабним вторгненням, коли Україна отримувала гроші від міжнародних фінансових інститутів, таких як МВФ, задля стимуляції скорочення бюджетних видатків, економічної стабільності та продовження реформування. Перед українською владою й досі ставиться той самий принциповий акцент на антикорупційну й судову реформи, на реформи у сфері управління державними активами та банківського сектору.

Із кожним подібним заходом у контексті відбудови України все більше акцентується на ролі країн G7 та міжнародних фінансових установ. Провідну роль в оцінці збитків України відіграє Світовий банк. Разом з тим, українська Нацрада з відновлення під фактичним патронатом президентського Офісу фігурує не дуже, і вочевидь її модель у найближчий час вже втратить свою актуальність.

Багатьма питаннями почав займатися Олександр Кубраков - очільник нового відомства, створеного як результат об’єднання двох міністерств інфраструктури та регіонального розвитку. Плюс він отримав посаду віце - прем’єра з відновлення. При міністерстві, яким керує Кубраков, котре неофіційно називають «міністерством відновлення» на базі Укравтодору утворене Держагенство відновлення та розвитку інфраструктури України під керуванням Мустафи Найєма. Про новий орган є положення, де прописана велика кількість напрямків відповідальності від «доріг до енергетичної галузі», але алгоритм зв'язку з міжнародними донорами прямо не врегульований.

Отже ієрархія великої машини з відбудови України схоже виглядає наступною: міжнародні донори, яким будуть неформально підзвітні міністерства фінансів та інфраструктури (регіонального розвитку) на вершині, далі йде Агентство з відновлення, нижче – вже існуючий досвід офісів реформ чи «реформ сапортів» при міністерствах, котрі будуть фінансуватися донорами і фактично стануть наглядачами від міжнародних інституцій. Їх планують масштабувати на органи місцевого самоврядування, але поки що ці команди не мають реально прописаних повноважень, а значить і впливу.

Як запрацює подібна машина є великим питанням. Проблемою є й те, чи ухвалений самою верхівкою машини з відновлення України в обличчі США, ЄС, G7 щось схоже на об’ємний за сумами «план Маршалла», котрий би вирізнявся від фінансування українського бюджету через МВФ, що реалізовували до масштабної російської агресії.

З нашого боку є проблеми з ефективністю, прозорістю й кадрами, з боку партнерів є недовіра, нерішучість, нескоординованість позицій. Разом з тим, ця велика війна від усіх сторін вимагає більш якісних і далекоглядних рішень, ніж у мирні часи. Є надія, що такі рішення будуть знайдені.

Едуард Єфіменко, Голова
Комітету по боротьбі з корупцією